30.4.2017, 18:36
» » »

Особливості розведення барбарису насіннєвим способом

Відомості про барбарис як плодову і лікарську рослину відносяться ще до VІІ ст. до н.е.

Це гіллястий, розлогий, колючий 1,2–1,5 м заввишки кущ з черговими, цілісними, овальними або обернено яйцевидними, зубчастопильчастими, кислими на смак листками. Квітки невеликі, жовті, з подвійною 6-членною оцвітиною, зібрані на верхівках пагонів у пониклі китиці. Цвіте у травні-червні. Плід – видовжена, червона, кисла ягода, достигає у вересні.

У нас на Поліссі цю лікарську рослину вирощують у садах. В природному середовищі вона зустрічається досить рідко, тільки в садах, міських парках, де-не-де на узліссях, по чагарниках, у підліску хвойних та мішаних лісів. Справа в тому, що барбарис є проміжним господарем сажкових грибів – паразитів хлібних злаків. Хліб, випечений з борошна, зараженого сажковими грибами, смертельно отруйний для людини. Тому раніше цю рослину знищували систематичне, через що її майже немає в нашій місцевості.

Однак за своєю неперевершеною декоративністю, смаковими якостями ягід, за кількістю вітамінів, мінеральних солей, дубильних речовин, які містяться не тільки в плодах, а й у листках, стеблі і навіть коренях, він не поступається багатьом плодовим рослинам. Плоди вживають у їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв. З молодого листя можна приготувати чудовий салат.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до7%), органічних кислот (до 7%), вітаміну С (до 90 мг). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.Але найбільше ціниться барбарис завдяки лікувальним властивостям. З лікувальною метою використовують листки, кору і корені. В останніх міститься алкалоїд берберин. У народній медицині ягоди рекомендують для збудження апетиту, тамування спраги, зниження артеріального тиску, використовують як сечогінне і потогінне. Листки. Кору і коріння використовують як кровоспинний засіб при жіночих хворобах, від запалення печінки і нирок. Молоді гілки, кору і корені використовують при фарбуванні вовни та шкур. У декоративному садівництві із барбарису створюють живоплоти, бордюри тощо.

Листки заготовляють навесні після цвітіння. Їх сушать у тіні, в добре провітрюваних приміщеннях. Корені заготовляють навесні або восени. Вибирають не більше п’ятої частини їх, щоб не пошкодити кореневої системи. Обрубані корені промивають, сушать, розрізають на шматки завдовжки 2 см. Сушать на горищах або під наметом при достатній вентиляції. Плоди заготовляють у вересні – жовтні.

Бажано мати кілька кущів цієї чудової рослин на добре освітленому місці або в живоплоті. Догляд включає регулярну стрижку кущів, підживлення, мульчування і поливи по 40-50 л води на кущ. Рослина зимостійка і посухостійка, світлолюбна, невибаглива до ґрунту, але не витримує застійного зволоження.

Розмножується барбарис насінням, поділом кущів і літніми живцями. В розсаднику сіянці тримають 2 роки, потім їх викопують і висаджують у шкілку на 2-3 роки, після чого пересаджують на постійне місце. На станції юннатів барбарис пурпуролистий вирощується з 2000 року.


Барбарис пурпуролистий можна розмножувати двома способами:

І варіант. Розмноження барбарису очищеним насінням, що пройшло штучну стратифікацію.
ІІ варіант. Розмноження барбарису очищеним насінням, що пройшло природну стратифікацію.

План агрозаходів:

І варіант.
1. Весняна підготовка ґрунту: перекопування і внесення компосту.
2. Заходи по утриманню вологи шляхом боронування ранньою весною.
3. Початок квітня: своєчасний полив ґрунту.
4. Сезонні агрокліматичні заходи: прополка бур’янів, полив рослин, розпушення у міжряддях.


ІІ варіант.
1. Осіння підготовка ґрунту: перекопування і внесення компосту.
2. Створення відповідного вологого режиму ґрунту.
3. Підготовка ділянки до зимівлі, присипання сухою тирсою.
4. Протягом весняно-літнього періоду: систематична прополка бур’янів, розпушування ґрунту, полив.


Облік робіт.
1. Збір насіння. У кінці вересня з куща барбарису пурпуролистного треба зібрати достиглі плоди.
2. Відбір насіння. Із зібраних достиглих плодів барбарису видалити насінини. Один плід містить 1 насінину. Видалені насінини промити від шкірки і підсушили. Для висіву відібрати тверде непошкоджене та однорідне за розміром насіння. Щоб забезпечити дружність сходів, провести калібрування насіння. Відібрані для висадки насіння ще раз перевірити на якість.
3. Підготовка ґрунту. Попередньо підготовити ділянку для висіву: перекопати ґрунт і внести діючу речовину мінеральних добрив (нітроамофоску). Підготовлену ділянку розбити на дві частини з розрахунку на окремий дослід. При чому одну ділянку можна засіяти навесні, а іншу – восени.
4. Закладення І варіанту досліду. У вересні закласти дослід "Розмноження барбарису очищеним насінням, що пройшло природну стратифікацію". На підготовлену ділянку у добре підготовлений ґрунт висадити вузькорядним способом 10 см з відстанню у міжряддях 35 см. Таким чином, насіння проходить природну стратифікацію протягом зимових місяців. В середині жовтня ділянку посипають тирсою, підготувавши її таким чином до зимування. Насіння дасть сходи на початку червня.
5. Закладення ІІ варіанту досліду "Розмноження барбарису очищеним насінням, що пройшло штучну стратифікацію". В кінці листопаду інше насіння барбарису протягом 4 місяців тримали у підвальному приміщенні за температури +30С. Навесні в кінці квітня насіння треба висіяти у підготовлений ґрунт вищезгаданим способом. Сходи з’являться в кінці травня.
6. Сезонні агрокліматичні заходи. Догляд за сходами полягає у помірному поливі, прополюванні міжрядь, видаленні бур’янів.


Висновки:
Насіння, що пройде штучну стратифікацію і буде висіяне навесні, дасть найвищий відсоток схожості, ніж те що висаджувалось восени.

Тому у якості ефективного способу розмноження барбарису пурпуролистного насінням рекомендовано перший спосіб, тобто висів насіння навесні після проходження протягом 4 місяців штучної стратифікації.

Вирощені сіянці треба тримати у розсаднику 2 роки, в подальшому на другому-третьому роках висаджувати в шкілку, і лише потім саджанці барбарису будуть придатні для висадки на постійне місце зростання.

Завідуючий відділом "Ботаніки"
Мужило В.І.
Сергій Корніенко
Категорія: Квітникарство | (13.01.2015) Автор: |
Переглядів: 405 | Рейтинг: 5.0/5| Оцінили: 2
Ім`я *:
Email *:
Код *: