За свою красу та гаму кольорів ця багаторічна квіткова рослина посідає по праву чільне місце в наших садах. Слово флокс в перекладі з грецької мови означає полум’я. Саме цю назву рослині дав у 1737 році шведський вчений ботанік Карл Лінней за дуже яскраве забарвлення квітів диких високорослих флоксів.

Флокс належить до родини синюхових (Potemoniaceae Juss) і налічує до 50 видів, з яких тільки один однорічний (флокс друмонда). Батьківщиною диких флоксів, крім сибірського виду (Ph. Sibirica L.), є Північна Америка, її східна частина. У культурі рослину вирощують з 1832 року. Під назвою флокс волотистий (Ph. Paniculata L.) зараз об’єднані багато чисельні садові форми та сорти, що виникли у результаті складних міжвидових і міжсортових схрещувань, яким найбільш повніше передалися ознаки Флокса волотистого бо саме він став родоначальником більшості садових флоксів, що відносяться до групи кущових літньо-осіннього квітування.

Флок волотистий – багаторічна трав’яниста рослина з міцними стеблами заввишки 30-130 см, що утворюють компактні кущі з великою кількістю квіток, зібраних у волотисті або зонтикоподібні суцвіття, що різняться за формою, розміром та щільністю. Квітки термінальні (верхівкові), двостатеві. Водночас як правило складаються з 5 пелюсток, що зрослися біля основи у довгу вузеньку трубку 2-2,5 см завдовжки.

З
Волотисті флокси мають досить широкий спектр забарвлення суцвіть від чисто білого, рожевого, червоного, аж до темно-бузкового кольору. Найбільш поширеними сортами флоксів, що добре себе зарекомендували в садах і квітниках є "Микола Щорс" з квітами лососево-червоного кольору, "Красень" – рожевого з карміньковим вічком, "Міс Голланд" – білого з темно-рожевим вічком, "Дитинство" – лососево-рожевого з карміньковим вічком, "Лаура" – фіолетово-пурпурового з білим центром, "Біла вежа" – білого кольору з карміновими штрихами, "Сніжна куля" – молочно-білого, "Новинка" – блакитно-бузкового із сучасних сортів нової селекції. Форми і розмір листків у різних сортів різноманітні: вони бувають ланцетоподібні, овально-ланцетоподібні, яйцеподібно-видовжені (довжиною 9-16 см, шириною 3-6 см), цільнокрилі, іноді широкохвилясті. Розташування листків на стеблах супротивне, у деяких сортів чергове. Облистеність куща має велике значення для декоративності сорту і залежить від висоти рослин та густоти розташування вузлів. Розмножуються флокси, як правило, вегетативно – поділом куща, укоріненими пагонами, квітконосними стеблами, стебловими і кореневими живцями, кореневими паростками і пазушними бруньками з листом. Можна досить успішно розмножувати і насінням але такий спосіб застосовують у селекції. Для починаючих квітникарів рекомендують розмножувати флокси шляхом відрізу частки пагону з корінням звичайною лопатою. Це можна робити весною та восени і навіть літом, але при цьому пагони наполовину слід зрізати.

З
Основні секрети догляду за флоксами полягають у поливі, підживленні, прополці та мульчуванні поверхні ґрунту під кущами. Слід пам’ятати, що у першій фазі догляду, тобто весною у період інтенсивного розвитку рослин слід добрий полив при відсутності в ґрунті достатньої кількості вологи та азотисті підживлювання. При другій фазі під час бутонізації і квітування застосування азотистих добрив зменшують але натомість збільшують живлення рослин добривами що містять калій і фосфор. При третій фазі, дозрівання насіння та накопичення поживних речовин в кореневищах і коренях рослини потребують лише фосфорні добрива і починають готуватись до зими.

Під час всього вегетаційного періоду флокси потребують достатньої кількості вологи і погано переносять її недостачу. Підживлення рослин слід робити після поливу відповідними розчинами добрив або дощу. В кінці жовтня стебла флоксів зрізують на рівні землі. Для захисту рослин від вимерзання їх можна мульчувати компостом або торфом шаром 5-10 см.

Флокси полюбляють поживні легкі ґрунти та відкриті сонячні місця, що зумовить їх гарний ріст та квітування. Пам’ятайте, що загущена посадка рослин в затінку може призвести до ураження грибковими хворобами і зокрема мучнистою росою.