28.7.2017, 04:42
» » »

Лікувальні властивості кизилу

Лікувальні властивості смачних ягід кизилу


Місцеві назви – кизиль, роговик, дерн. Високий (2-5 м) кущ родини деренових або невелике деревце з круглою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні від яйцеподібних до ланцетних (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 5-9 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Квітка 4-5-членна, двостатева, тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.

Трапляється у підліску листяних і мішаних лісів. Теплолюбна, тіньовитривала рослина. Зацвітає до розпускання листків у березні-квітні, плоди достигають у серпні-вересні. Поширений у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах, Закарпатті, в Криму.

Харчова, вітамінозна, медоносна, лікарська, деревинна, тандіоносна, фарбувальна, декоративна рослина. Плоди мають приємний кисло-солодкий смак, свіжі плоди вживаються в їжу або йдуть на переробку. Плоди застосовують у різних галузях харчової промисловості. З кизилу готують соки, сиропи, екстракти, вина (які відзначаються своєрідним смаком і ароматом), наливки, настойки, варення, джем, мармелад, начинку для цукерок, зефір, пастилу. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясник і рибних страв. Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів (8-9%), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2-2,5 %) , дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг% ). Кісточки кизилу містять олію (до 34%). Прожарені кісточки використовують як сурогат кави, а листки – як сурогат чаю.

Кизил звичайний – дуже добрий ранньовесняний медонос і пилконос. У сприятливу погоду бджоли активно збирають з нього нектар, пилок і клей протягом 812 днів.

Розмножують кизил насінням, висіваючи його під зиму. Він маловибагливий до ґрунтів, довговічний, посухо- та зимостійкий, не боїться пилу і диму, не уражається хворобами, не пошкоджується шкідниками.

Кизил варто культивувати в садах, парках, на присадибних ділянках, для заліснення ярів, придорожніх насадженнях та польових лісосмугах.

 

 

Практичне використання

 

У плодах виявлені вуглеводи (5,11-20,85%): сахароза – 1,07-2,56%, глюкоза, фруктоза, пектин – 0,63-1,44%; органічні кислоти (1,5-4,2%): яблучна, винна, лимонна, бурштинова, гліоксалева; вітаміни: каротиноїди (тетратерпеноїди), аскорбінова кислота (віта­мін С) – 50-170 мг%; ефірна олія; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: саліцилова, галова, кавова, хлорогенова, ферулова; флавоноїди (1-5%): катехіни; лейкоантоціани; антоціани: дельфінідин, ціанідин, пеонідин, сальвідин, 3-рамнозилгалактозид і 3-галактозид ціанідину, 3-галактозид дельфінідину, 3-галактозид і 3-робінобіозид пеларгонідину (3-рамнозилгалактозид пеларгонідину); дубильні речовини – 0,13-0,89%; макро- і мікроелементи: K, Mg, P, Fe, Ca, Na, S, Si. У насінні є жирна олія – до 34%; вищі жирні кислоти: пальмітинова, олеїнова, лінолева; дубильні речовини – 8,9%.

Листя містить вуглеводи; іридоїди: секологанін – 0,1%, корнін (вербеналін); вітаміни: аскорбінову кислоту, токофероли; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: кавову, похідні галової та елагової кислот; дубильні речовини (7-17,6%): гексагідроксидифенову кислоту; флавоноїди: кверцетин, кемпферол; проантоціанідини: проціанідин. У квітках виявлені іридоїди: корнін; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: похідні галової та елагової кислот; флавоноїди: рутин, ізокверцитрин, кверцитурон (3-β-глюкуронід кверцетину), кверцетин; у корі – вуглеводи; органічні кислоти; іридоїди: корнін; дубильні речовини – до 25%.

У народній медицині використовують плоди, листя, кору, рідше – квітки і коріння (має в’яжучу, протицинготну, тонізуючу, антимікробну, протизапальну, жарознижувальну, жовчогінну, сечогінну, загально зміцнювальну, протималярійну дію). Свіжими або у вигляді відвару плоди вживають при шлункових крововиливах, за­хворюванні на цингу, при анеміях, захворюваннях ВДШ і ШКТ, порушеннях обміну речовин, для підвищення апетиту. Плоди зменшують відчуття спраги при цукровому діабеті. Відвар кори і коренів застосовують при малярії, ревматизмі, зовнішньо – при фурункульозі; настій листя – при захворюваннях шкіри, нирок і печінки, діареї; настоянку квіток, сік і настій плодів – при пропасниці. Свіжу кору використовують у гомеопатії. Плоди протипоказані при підвищеній кислотності шлункового соку. Їстівні у свіжому і переробленому вигляді. Медоносна, пилконосна, кормова і декоративна рослина. Тверда, важка деревина придатна для столярних і токарних робіт, кора і листки кизилу містять таніди (7-15%), якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір. Таніди кизилу придатні для дублення товстих шкур. Деревина з світло-червоною заболонню і бурим ядром.

 

Лікувальні властивості кизилу

 

Плоди кизилу з кислувато-солодким смаком і ніжним м'якушем є своєрідним концентратом корисних речовин. В давнину говорили: «Там, де росте кизил, лікарю робити нічого», бо плоди його настільки корисні, що дарують людям лише здоров'я. Ще лікарі в древності високо цінували кизил як багатогранну лікарську рослину. В народній медицині з лікувальною метою використовують кору, листя, квіти, плоди та кісточки кизилу. М'якуш плодів містить від 9% до 15% цукрів (фруктозу і глюкозу), 2-3,5% органічних кислот, переважно яблучної, пектинової, дубильні і фарбувальні речовини. Та головне, що в них нагромаджується від 50-60 до 105 мг % вітаміну С у цінній стійкій формі. При збиранні плодів кизилу слід особливо мати на увазі, що їз слід негайно вживати в їжу або переробляти, Бо вони швидко псуються. Для транспортування збирають ще не зовсім достиглі кістянки.

З плодів виготовляють смачні та корисні мармелади, варення, повидла, компоти, киселі, начинку для цукерок, а також лікер, наливки, фруктові вина, безалкогольні напої тощо. Ще в античні часи римський поет Овідій у поемі «Золотий вік» барвисто описав процедуру виготовлення кизилового варення. З м'якуша плодів спеціально готують своєрідний концентрат вітаміну С – кизиловий лаваш, який містить його 50-55 мг %. Вітамін чудово зберігається тут в активному стані протягом дуже тривалого часу. Для цього плоди кизилу роздавлюють і перетворюють на однорідну масу, яку розкладають тонким шаром і висушують, роблячи з неї невеликі млинці. Таким чином можна забезпечити себе на всю зиму вітаміном С, бо один такий млинець містить добову норму людини аскорбінової кислоти. На Кавказі лаваш використовують майже повсякденно як приправу до різних страв.

 

 

Як розводити кизил

 

Розвести кизил можна насіннєвим способом, але при цьому материнські якості рослини можуть не відтворитися у секціях. Як правило, краще це робити восени оскільки проростання насіння відбувається при вологості ґрунту не менше 50% і температурі від + 5 до  +70С.

Аби посіяти насіння під зиму у вересні збирають достиглі плоди і видаляють м’якуш, кісточки промивають водою та підсушують. Провірене насіння перед сівбою в кінці вересня на початку жовтня замочують на 1 добу у воді, після чого висівають у рядки на глибину 5-7 см. Рядки помічають кілочками та пригортають землею ущільнюючі ногою. Якщо ґрунт сухий, то його звичайно зволожують.

Слід пам’ятати, що насіння кизилу проростає на другий рік після посіву навесні. Сіянці ретельно доглядають, видаляють бур’яни, підживлюють розчином мінеральних добрив, поливають у засушливий період, а головне мульчують міжряддя під рослинами. Сіянці кизилу погано переносять не достаток вологи, тому замульчована поверхня ґрунту захистить  молоді рослини від спеки та посухи.

Сіянці у дворічному віці пересаджують у шкілку на відстань 50х50 см у рядках та між рослинами.

 

Керівник гуртка "Знавці рослин"

Мужило В.І. 

Категорія: Лікарські рослини | 2015-12-01 Автор: |
Переглядів: 607 | Рейтинг: Публікація 5.0/5| Оцінили: 1
Имя *:
Email *:
Код *: