Вищі водні рослини є невід’ємним середовищеутворюючим компонентом водних екосистем, оскільки відносяться до автотрофних організмів, які утворюють первинну харчову продукцію в результаті своєї фотосинтетичної діяльності. Саме тому водні рослини відіграють провідну роль в функціонуванні гідроекосистем і багато в чому обумовлюють структуру біотичного угрупування водойм.

Видовий склад і розподіл гідрофітів у водоймі залежать від його генезису і ряду екологічних умов, серед яких найбільш важливими є такі, як прозорість води, морфологія улоговини, характер донних відкладень, хімічний склад водної маси, її кислотність, трофність і мінералізація. Причому кількість основних поживних речовин (азоту і фосфору) може виступати одночасно і як лімітуюча, і в якості стимулюючого чинника розвитку тих чи інших рослинних угруповань у водоймі. Чутливість до рівнів забезпеченості поживними речовинами дає можливість розглядати багато гідрофітів в якості показника природного та антропогенного евтрофування водойм, в яких вони виконують роль продуцентів органічної речовини та біофільтрів.

Відносна однорідність водного середовища призвела до ряду пристосувань різного ступеня. Багато видів водних рослин мають здатність розвиватися на суші, що виражається в явищі диморфізму. Потрапивши у водне середовище, ці види здатні розвиватися у воді.

Наявність стійкого механізму гомеостазу дозволяє вищим водним рослинам захоплювати значні території і мати широке географічне розповсюдження. Такі види створюють популяції, пристосовані до крайніх умов ареалу, до значних коливань світла, температури тощо.

Видовий склад водних рослинних угруповань дозволяє досить точно охарактеризувати екологічний стан екосистеми. Серед морфоанатомічних особливостей водних рослин, які можна враховувати при визначенні стану біоценозу, є такі:

 Занурені у воду гідатофіти одержують не всю кількість сонячного проміння, вони є тіньовитривалими. Це зумовлює збільшення поверхні органів порівняно із загальною масою. У зв’язку з тим, що у воді мало розчиненого кисню, у гідатофітів ускладнений газообмін. Однак у них добре розвинені міжклітинники, які сприяють регулюванню газообміну. Гідатофіти мають дуже спрощену анатомічну будову, судини слабко розвинені або зовсім немає, воду сприймають всією поверхнею тіла. На поверхні епідерми кутикули немає або вона тонка, щоб не створювати перешкоду в надходженні води до клітин.

 Гідрофіти звичайно ростуть по берегах водойм, їх підземна частина та більша частина стебла занурені у воду. Гідрофіти мають систему добре розвинених міжклітинних проміжків, крізь які здійснюється постачання кисню до органів.

 Гігрофіти – це рослини, що пристосовані до росту в умовах надмірного зволоження, переважно атмосферного. Листки їх вкриті тонким шаром кутикули, продихи розташовані на рівні основних клітин епідерми, наявність тонкостінних живих розсіяних волосків, а також широких міжклітинників – забезпечує досить активну поверхню випаровування.

Всі ці анатомо-морфологічні характеристики дають змогу виокремлювати водні та прибережно-водні рослини в окрему екологічну групу і робити висновок щодо можливості застосування даної групи рослин як біоіндикаторів навколишнього середовища.