Дібровник або Лучна вівсянка

Дібровник ще зовсім недавно був одним із найбільш численних птахів Євразії. Його неозорий ареал простягався від Тихого океану до Фінляндії, Латвії, Смоленської області Росії, північного сходу України. Загальна чисельність виду ще в 1980-х роках оцінювалася в сотні мільйонів особин. Для зоологів цей птах став хрестоматійним прикладом двох цікавих явищ. По-перше, далекого і швидкого розселення. Дібровник – вид китайського походження, але поступово просуваючись на захід і північний захід, він досяг, зрештою, півночі Європи. По-друге, того, що шляхи міграції можуть повторювати шляхи розселення. Навіть птахи європейської популяції летять зимувати до Південно-Східної Азії.

Ареал поширення птаха

Європи дібровник досяг у XIX столітті. Ще на його початку він не траплявся західніше за Уральські гори, а вже наприкінці сторіччя з’явився аж на північному заході Росії. За сотню років (1825–1925) вид заселив територію площею у 2,7 мільйона квадратних кілометра. У 1902 році дібровника виявили на верхньому Дніпрі в межах нинішньої Смоленської області Росії, а в 1920-х роках – на Десні, в сучасній Брянській області. В Україні він почав гніздитися в заплаві Десни приблизно в той же час. Зоолог Володимир Станчинський знайшов його на межі Чернігівської області в 1926 році, а в 1930 році гніздування відмічене на південь від міста Новгород-Сіверський – біля сіл Пирогівка й Собич – київським орнітологом Арнольдом Шепе.

Експансія дібровника тривала до 1980-х років. У 1960–1970-х роках відмічалося зростання чисельності виду в Ленінградській області, а до початку 1980-х років – у Фінляндії. Але вже в 1990-ті роки з’явилися перші свідчення швидкого й широкомасштабного скорочення чисельності. Аналіз наявних даних показав катастрофічний спад чисельності всієї популяції цього виду на території Росії (між 1980-м і 2013 роками – на 84,3–94,7%), а в багатьох регіонах – і повне зникнення.¹ Про надзвичайно несприятливий розвиток подій свідчить зміна статусу дібровника в Міжнародному Червоному списку: у 2004 році цей птах отримав статус near threatened (близький до загрози), у 2008 році – vulnerable (вразливий), у 2014 році – endangered (під загрозою зникнення). Зараз він уже critically endangered, загроза стала критичною.

Чому дібровнику загрожує зникнення?

Основною причиною цієї катастрофи вважається широкомасштабний браконьєрський вилов на міграційних шляхах та в місцях зимівлі, насамперед у Східній та Південно-Східній Азії.1 Мільйонні зграї дібровників, яких у Китаї називають «рисовими птахами», скупчуються під час перельотів і взимку на рисових та інших полях у Південному Китаї й сусідніх країнах. Тут їх і виловлюють у величезних кількостях, продаючи як делікатес. За свідченням китайських науковців, лише для одного з магазинів у провінції Гуандун за сезон знищується близько 500 000 дібровників.⁴ Не менш суттєва причина – інтенсифікація сільського господарства в Китаї та інших країнах, що веде до значного хімічного забруднення, скорочення площі оселищ, нестачі кормів і збільшення смертності птахів.

В Україні дібровник ніколи не був численним, тут проходить межа ареалу. Поширення його обмежене невеликим відрізком долини Десни на межі Чернігівської й Сумської областей від кордону з Росією до Коропського району. Найбільш південна точка гніздування – околиці села Радичів. Тут ми знайшли невелике поселення в 1999 році. У 1990-ті роки загальна чисельність дібровника в Україні не перевищувала 50–100 пар. Наприкінці XX сторіччя було відомо всього чотири поселення в Середино-Будському, Шосткинському й Коропському районах. 

Опис птаха

Самця дібровника легко впізнати завдяки яскравому забарвленню. За розміром він трохи менший від хатнього горобця. Оперення зверху каштанове, знизу – яскраво-жовте з вузькою каштановою смужкою на волі. На голові добре помітна чорна «маска», на крилах є овальні білі «дзеркальця». Втім, таким красенем птах стає лише на 3–4 році життя. У дворічних самців забарвлення менш яскраве, перев’яз на волі може бути розімкнутий, а білі «еполети» – малопомітними. Самка забарвлена скромніше за самця, оперення її зверху сірувато-буре, знизу – блідо-жовте. На голові широка світла брова. Молоді птахи схожі на самок, але мають більш яскраве вохристе забарвлення. Довжина пташки близько 16 см.

Жити дібровник любить в лугах, на гаряї з рідкісними березами, в торф'яних болотах і заростях верби. Оскільки годується дібровник переважно зерном, він є птахом перелітним.

Пісенька дібровника дуже приємна і мелодійна. Складається вона з декількох музичних свистів - «філю філю філі філі філі філі тью тью». Звичайний поклик пташки «тік тік». Коли дібровник вирішує позалицятися за самочкой, він злітає на вершину кущика або на високу травинку, здатну витримати його вагу, і щосили виконує свою заливисту пісеньку. Живе дібровник частіше поодинці або парами. Буває, збирається в невеликі зграйки.

Гніздо дібровник робить прямо на землі. Пташки вибирають невелику, приховану від чужих очей ямку, викладають її м'якою травичкою. Самка відкладає від 4 до 5 зеленувато-сірих або оливково-блакитних з темними цятками яєць. Висиджує їх переважно тільки вона, вигодовують пташенят обоє батьків.

Весною дібровники прилітають пізніше за інших наших птахів – лише у третій декаді травня – першій декаді червня. Одразу ж після прильоту приступають до гніздування. Самці активно співають на гніздових ділянках, особливо у вечірні часи. Самка відкладає від двох до п’яти яєць, які насиджують обидва птахи. Пташенята залишають гнізда дуже рано, ще не вміючи літати. Вже з кінця липня лучні вівсянки починають залишати місця гніздування.

Охорона дібровника

На початку XXI століття чисельність дібровника почала скорочуватись і в Україні. Вже у 2011–2018 роках у раніше відомих поселеннях у заплаві Десни його не знайшли. Перестав траплятися він і в суміжній з Україною Брянській області Росії. Тривалі та ретельні пошуки нашої експедиції в місцях можливого гніздування влітку 2020 року не дали результату. Знайти дібровника не вдалося. Проте надія залишається, цих птахів орнітологи зустрічали під час міграцій. Придатні для гніздування місця є, хоча, звичайно, і через занепад тваринництва, і через посуху останніх років виникли певні проблеми. А ще більше їх створює розорювання заплав, яке, мов пошесть, поширилося останнім часом. Там, де зовсім недавно були сінокоси та пасовища, стоять стіною кукурудза та соняшник. Можна сподіватися, що з початком відновлення чисельності мелодійний спів дібровника знову лунатиме на деснянських луках. Але для цього ми повинні зберегти від знищення хоч частину з них.